Стреси педагогічній діяльності
Професійна діяльність педагога в усі часи була однією з найбільш емоційно напружених. Це пов'язано з великою кількістю непередбачуваних та неконтрольованих комунікативних ситуацій, з нерегламентованим режимом роботи, з високою мірою особистої відповідальності вчителя, з неможливістю отримати однозначні підтвердження ефективності своєї діяльності тощо. Однак, попри об'єктивні стресогенні чинники педагогічної діяльності, усе ж таки є вчителі, які можуть успішно впоратися зі стресами і зберігають як психологічне благополуччя, так і фізичне здоров'я
В епоху соціальних та економічних змін, коли ламаються ціннісні пріоритети в суспільстві й виникає безліч суперечливих вимог до освітньої діяльності, педагогу стає працювати дедалі складніше. Одні учасники педагогічного процесу вважають головним здоров'я дитини, інші вимагають глибоких знань, а треті віддають першість вихованості. Але хоч які пріоритети обрав для себе вчитель, завжди будуть люди, невдоволені його роботою.
Недостатня оплата вчительської праці також загострює психологічне неблагополуччя педагога. Навіть матеріально невибагливий учитель усвідомлює дисбаланс між енергетичними затратами на свою працю і тією винагородою, яку за неї отримує. На основі цього усвідомлення виникає хронічний внутрішній конфлікт, який дістав назву "моральне банкрутство". Цей конфлікт особливо загострюється в дуже відповідальних, самовідданих учителів, які вболівають за дітей і не можуть працювати не в повну силу.
Однак, попри об'єктивні стресогенні чинники педагогічної діяльності, усе ж таки є вчителі, які можуть успішно впоратися зі стресами і зберігають як психологічне благополуччя, так і фізичне здоров'я. Цей факт є безперечним доказом того, що подолання негативного впливу стресів на організм можливе навіть у такій емоційно напруженій роботі як педагогічна.
Рекомендації щодо попередження стресу:
— Ніхто не застрахований від нещасних випадків, різних втрат, складних ситуацій. Але треба не обмежуватися переживаннями, не концентруватися на них, не поступатися депресії, а діяти, шукати вихід, пробувати все нові та нові варіанти.
— Правильно харчуватися: більше їсти натуральних продуктів: овочів, фруктів, зменшити споживання солі. Обов'язково снідати та впродовж дня харчуватися рівномірно.
— Бувати надворі, гуляти, сидіти в парку, бігати, зайнятись аеробікою.
— З'їсти морозиво - там є компонент, який покращує настрій.
— З'їсти банан: в ньому є сиротин - гормон щастя.
— Постійні вправи на релаксацію знижують напруження в стресових ситуаціях.
— Необхідно слухати спокійну музику.
— Робити те, що подобається. Хобі - те, що треба. Зцілення не в тому, що ви робите, а як ви до цього ставитесь.
— Аби запобігти розчаруванню, невдачам, не треба братися за непосильні завдання.
— Не зловживати кавою, алкоголем.
— Носити одяг бажано синього та зеленого кольорів - вони заспокоюють.
— Зі стресом можна впоратися, треба лише мати бажання та трохи вільного часу лише для себе.
— Постійно концентруватися на світлих сторонах життя та подіях - це збереже здоров'я і сприятиме успіху.
— Справжнє фізичне та психічне здоров'я полягає не в тому, щоб відповідати чиїмсь нормам та стандартам, а в тому, щоб прийти до згоди із самим собою.
https://www.pedrada.com.ua/article/
Допитливість – ознака креативності . Як виховувати чомусиків.
Креативність дошкільника – готовність до непередбачуваних рішень , допитливість , здатність до коментуванню процесу та результату діяльності , мотивацію досягнень , розвинуту уяву, а також створення творчого образу, який відрізняється оригінальністю, варіативністю, гнучкістю та рухливістю.
В період дошкільного віку провідний вид діяльності дитини – гра . Якщо будь-яку справу малюка розглядати як своєрідну гру, то у ній будуть розвиватися такі важливі характеристики, як:
- Швидкість думки – здатність до генерування якнайбільшого числа ідей. Фактично – кількість ідей, що виникають за одиницю часу.
- Гнучкість мислення – здібність легко переходити від полярних за змістом явищ одного класу до іншого. У процесі творчості необхідно вміти гнучко змінювати стратегію й тактику творчого пошуку, переключатися з одніє ідеї на іншу, вміти переносити ідеї з одного об'єкта на інший і бути говим до отримання парадоксального рішення;
- Оригінальність – здатність формувати нові, неочікувані ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих;
- Сміливість – здатність сприймати рішення в ситуаціях невизначеності;
- Допитливість – відкритість та інтерес до більш глибокого дослідження світу: від «Що це таке?» до «Хочу знати все!».
А що ми знаємо про допитливість?
Допитливість, зацікавленість — це якість, пов'язана з допитливим мисленням, таким як дослідження та навчання, яка спостерігається при дослідженні людини та тварин. Допитливість сильно асоціюється з всіма аспектами людського розвитку, з яких походить процес навчання та бажання отримувати знання та навички.
Допитливість як поведінка та емоція вважається рушійною силою не лише розвитку людини, а й розвитку науки, мови, промисловості
Допитливість звичайна для людини будь-якого віку від немовля до дорослого. Ранні визначання вважали допитливість мотивованим бажанням отримати інформацію, яке походило від пристрасті або жадоби знання, інформації та розуміння.
Жан Піаже, один з найбільш впливових дослідників когнітивного розвитку, вважав, що малюки та діти постійно намагаються надати сенсу своїй реальності і це сприяє їх інтелектуальному розвитку. За його теорією, діти розвивають гіпотези, проводять експерименти та коригують гіпотези відповідно до того, що спостерігають. Він був перший, хто якісно та повно задокументував дії дітей та проінтерпретував їх як системні, розраховані зусилля протестувати та пізнати власне оточення.
«Діти — природжені науковці. Від першого м'ячика, який вони підкидають, до спостереження за мурахою, що несе крихту хліба, діти використовують наукові засоби - ентузіазм, гіпотези, тести, висновки - для розкриття таємниць світу. Але якимсь чином школярі і студенти втрачають те, що колись було для них природним.»
З огляду на важливу роль, яку допитливість грає у процесі навчання, пропонуємо кілька порад, які допоможуть розвинути у дитини цю якість:
- Заохочуйте інтереси вашої дитини. Найкраще діти вчаться за допомогою дій, які утримують їхню увагу та стимулюють уяву. Знайдіть види діяльності, які подобаються дитині найбільше, і практикуйте їх разом якомога частіше. Наприклад, якщо дитина любить танцювати під певну музику, створіть їй усі умови для цього заняття. Якщо вона любить тварин, водіть її частіше в зоопарк, демонструйте фільми й передачі про тварин, разом читайте книги про них.
- Створіть цікавий простір. Найменші діти проводять більшу частину часу, спостерігаючи за навколишнім оточенням. Їм цікаво дізнаватись нове про навколишнє середовище, тому дайте їм цікаві й безпечні іграшки та предмети, які вони зможуть досліджувати, які будуть стимулювати їхні відчуття та почуття.
- Заохочуйте ігри, що стимулюють уяву. Незважаючи на все різноманіття електронних іграшок у наш час, постарайтесь дати дітям можливість пограти з такими простими предметами, як коробки, кубики, пластилін або пісок. Деяким вони можуть здатись нудними, але вони незамінні для розвитку творчості та уяви. Насправді ці іграшки є одним із кращих інструментів навчання, оскільки дають широкий простір для допитливості під час гри. Не кажіть дитині, що робити з матеріалами, як їх використовувати або яким повинен бути кінцевий результат її творчості. Нехай гідом їй буде її власна допитливість.
- Використовуйте відкриті запитання. Намагайтеся уникати запитань, які передбачають односкладові відповіді на зразок «так» чи «ні». Ставлячи відкриті запитання, ви будете стимулювати мислення дитини, підштовхуючи її до самостійного пошуку рішення. Спробуйте ставити їй такі запитання, як: «Що ти думаєш про...?», «Що би ти зробив на місці головного героя книги? Чому?».
Для розвитку допитливості важливо не тільки створити сприятливі зовнішні умови, а й усунути фактори, які вбивають у дітей бажання пізнавати щось нове – страх, обмеження й відсутність інтересу батьків до занять дитини.
- 1. Страх. Цей фактор є ворогом допитливості № 1. Коли дитина хвилюється або боїться, вона, швидше за все, відмовиться від пошуку нових знань і досвіду. Пам'ятайте, що від того, як ви допомагаєте дитині впоратися зі стресовою ситуацією, залежить, як скоро вона адаптується й повернеться до бажання отримувати нові знання й досвід.
- 2. Обмеження. Коли батьки суворо вказують дітям: «Не чіпай!», «Не лізь!», «Не кричи!», «Не можна!», «Не брудни!», діти рано чи пізно втратять інтерес до досліджень. Якщо ми виробимо в них надмірну відразу до забрудненого одягу, їхній ентузіазм дослідників природи значно знизиться. Використовуйте якомога менше обмежень, але при цьому не забувайте про заходи обережності й безпеки.
- 3. Відсутність інтересу батьків. Дуже важливо, щоби батьки не усувались від занять дитини, а із захопленням та ентузіазмом брали в них участь, яка забезпечує сприятливе психологічне та емоційне середовище для оптимальної творчості й досліджень. Участь дорослих дає дитині відчуття безпеки, а також схвалення її зусиль, яке дуже важливе для формування здорової самооцінки.
Пам'ятайте, що ви перший і найважливіший учитель вашої дитини. Заохочуйте її допитливість і відкривайте перед нею все нові й нові горизонти пізнання та досвіду. Не забувайте про те, що діти люблять досліджувати оточуючий світ за допомогою своїх органів чуття, тому створюйте їм такі можливості в безпечній та сприятливій обстановці.
Пам'ятайте, що, розвиваючи у вашої дитини допитливість, ви закладаєте в неї прагнення до безперервного навчання, яке буде допомагати їй рости й розвиватися протягом усього життя.
Література :
- Національна доктрина розвитку освіти – К:Шкільний світ ,2001
- Виготський Л.С. Виховання творчості , естетичного судження та технічних навиків/Л.С. Виготський. Пед.психологія. – М.:Педагогіка,1991
Джерело :1.https://childdevelop.com.ua/
Про статеве виховання малят.
Усі батьки прагнуть бачити свою дитину щасливою. Однак, як і 30–40 років тому, вони неохоче обговорюють з нею питання статевого виховання.Тому дорослі мають усвідомлювати : захистити дитину від сексуального виховання неможливо, оскільки неможливо зупинити її сексуальний розвиток .Статеве виховання в період дошкільного дитинства насамперед передбачає навчання дитини особистої гігієни й адекватної поведінки. Статеве виховання дитини — обов’язок її батьків.
Статеве виховання — це складова загального виховання дитини, тому проблема статевого виховання є актуальною в межах основних напрямів освітньої роботи,це система психолого-медико-педагогічних заходів щодо виховання у батьків, дітей та підлітків адекватного ставлення до питань статі. Вона містить питання стилю одягу і манер поведінки, мовлення хлопчиків і дівчаток, їх взаємин і прав, типових ігор і захоплень тощо.
Сексуальне виховання — це ставлення людини до свого тіла, сексуальності та сексуальних стосунків.
Основним завданням статевого виховання є те, щоб хлопчики усвідомлювали себе хлопчиками, чоловіками, а дівчатка — дівчатками, жінками, а також, щоб вони адекватно поводилися у взаєминах між чоловіком і жінкою.
Дитячі запитання можна класифікувати таким чином:
– дитину 2-3 років цікавить власне тіло, статеві органи, вона з’ясовує ознаки відмінності між чоловіком та жінкою;
– 3-4-річний малюк хотів би дізнатися, звідки беруться діти, хто їх приносить, звідки узявся він сам;
– у 5-6 років у центрі уваги дитини питання, як діти потрапляють у мамин живіт, як вони звідти виходять та як ростуть і розвиваються;
– у 6-7 років центр уваги зміщується на роль батька у народженні дітей; на те, чому діти бувають схожими на своїх батьків; чи можуть народитися діти в дітей.
Правила бесіди з дитиною на делікатну тему
У разі, коли батьки повною мірою не задовольнять пізнавальні інтереси дитини, дефіцит сімейної інформації неодмінно поповниться вуличною. Зазвичай інформація від однолітків — неточна, натуралістична і є частиною дитячої міфології.Вона має руйнівний вплив на формування в дитини поваги як до своєї, так і до протилежної статі.
Тож дорослим, розповідаючи про статеві питання, доцільно дотримуватися таких правил:
- не затягувати розмову. Адже закони розвитку уваги дитини передбачають, що вона може зосередитися лише на 5–7 хв. Ліпше дати їй змогу обміркувати інформацію й обійтися без скрупульозності
- не сварити дитину, коли вона звертається до батьків із запитанням про «це»,
- уникати відповідей на кшталт «Підростеш — зрозумієш», «Зарано тобі про це знати!» тощо
- не мудрувати, повідомляючи дитині менторським тоном: «Зараз я розповім тобі про секс». Цим батьки можуть спровокувати у дитини появу бажання знайти менш нудне джерело інформації щодо статевих питань
- не сміятися і не висміювати дитину, коли вона вперше поставить каверзне запитання. Якщо батьки хіхікатимуть і червонітимуть, вона подумає, що запитала про щось заборонене, соромітницьке, і замкнеться в собі
- не старатися пояснити все докладно, адже навіть підліток іще не готовий сприймати яскраві сексуальні образи. Своєю наполегливістю батьки можуть мимоволі створити культ сексу, що може завдати дитині значної шкоди
- не присоромлювати дитину через власну сором’язливість у статевих питаннях. Присоромлюючи дитину, батьки переконують її, що обговорювати такі питання непристойно, негарно тощо.
Від того, наскільки доступно батьки зуміють пояснити доньці чи сину певні життєві явища, що стосуються взаємин статей, залежить формування статевих установок, розуміння своїх обов’язків і необхідності управління собою, своєю поведінкою і бажаннями.
Статеве виховання дитини — життєво необхідне для її повноцінного розвитку і щастя в майбутньому.